Твои мысли чисты и свободны,
Твое сердце пылает огнем,
И мечтаешь всегда об одном ты,
Чтоб упасть с неба сильным дождем.
Так упасть, чтобы солнце с закатом,
Растворилось в небесной тиши.
Чтоб в рассвет превратиться когда-то,
Тихим ветром весенним дыши.
Только падай, малыш, не спеша,
Словно перышко - медленно, плавно.
И когда вознесется душа,
Этот миг для тебя станет главным.
Пролетишь через дни и года,
Пролетишь, словно белая птица.
Ангел твой будет рядом всегда,
И не даст он об землю разбиться.
И когда ты, по капле дождя,
Соберешь бескрайнее море.
Запылает любовью земля,
Промелькнет солнца луч на просторе.
Будет греть он тебя вновь и вновь,
Ведь ты падаешь медленно, плавно.
Только помни, что вера в любовь,
Остается всегда самым главным.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
чень лирично,как пожелание близкому человеку:"только падай,малыш неспеша"!
Очень понравилась иллюстрация,в ней я вижу связь;темный фон прошлая жизнь
без Бога,светлый настоящее,а лучи путь
на небеса,прекрасно.
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
